Віртуальний кабінет хімії - Видатні хіміки України (продовження)
Субота, 10.12.2016, 00:12
Віртуальна лабораторія вчителя хімії
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 117
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Друзі сайту

Офіційний сайт моєї школи

Авторський освітній сайт вчителя математики Кравчук Г.Т. Перейти на сайт-портфоліо вчителя

Сайт вчителя математики Кіча О.В. Перейти на сайт

Сайт моїх колег - вчителів англійської мови. Перейти на сайт

Сайт вчителя математики Тичинської Т.І. Перейти на сайт

Сайт вчителя математики Наголюк З.І. Перейти на сайт

Сайт вчителя математики Нагурнік Л.О. Перейти на сайт

(19 квітня 1895, Катеринослав (нині Дніпропетровськ) — 21 серпня 1969) — український фізико-хімік, академік АН УРСР (з 1939), член-кореспондент АН СРСР (з 1943), професор (з 1926), директор Інституту фізичної хімії АН УРСР (з 1939).

Закінчив Московський університет у 1922 р. В 1922—1934 працював в Інституті народної освіти у Дніпропетровську (професор з 1925 р.), водночас в Інституті фізичної хімії АН УРСР (1927—1969), директор інституту з 1939 року, а також в Дніпропетровському хіміко-технологічному інституті (1930—1941).

Основні наукові роботи відносяться до хімічної термодинаміки, електрохімії розчинів та хімії ізотопів. У 1929 році він встановив кількісну залежність електродного потенціалу від діелектричної проникності розчину. Під його керівництвом вперше в СРСР була створена установка з одержання важкої води (1934), концентратів важкого кисню (1937) та важкого азоту (1949). Вперше він застосував стабільні ізотопи для дослідження механізмів хімічних реакцій, дослідив ізотопний обмін водню, кисню, сірки та азоту. 

О. І. Бродський є автором підручника для вищої школи «Фізична хімія».

Завдяки його науковим працям було започатковано широке застосування різноманітних ізотопів у народному господарстві, науці, техніці. В подальшому досягнення з хімії ізотопів були використані школою академіка О. І. Бродського при вивченні фундаментальних праць хімічної науки — побудови теорії реакційної здатності, і, зокрема, вивчення механізмів хімічних реакцій.

Розробив загальну теорію відокремлення ізотопів і методи їх аналізу; широко досліджував обмінні реакції водню, кисню, азоту.

Бродський — автор ряду підручників і монографій, серед яких «Хімія ізотопів» (М., 1952) є першою монографією в цій галузі у світовій літературі. 

 

Гу́лий Максим Федотович — (18 лютого(3 березня) 1905, с. Нова Басань, нинi Бобровицького району, Чернігівська область — 23 травня 2007, Київ) — біохімік. 

Чоловік М. Коломійченко, батько Н. Гулої, дід М. Стріхи. Доктор бiологічних наук (1942), професор (1945), академік АН УРСР (1957; 1958—1962 — її віце-президент). Заслужений діяч наук УРСР (1956). Сталінська премія (1952), Державні премiї УРСР у галузі науки i техніки (1978, 1985), премія ім. О. Палладіна АН УРСР (1974). Герой України (2005).

Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2000). Державні нагороди СРСР.
Закiнчив Київський ветеренарний-зоотехнічний iнститут (1929). Від 1932 — в Інститутi бiохiмiї НАНУ (Київ): 1950—1988 — завідуючий вiддiлу біосинтезу і біологічних властивостей білків, 1972—1977 — директор, від 1988 — радник при дирекції; водночас 1944—1971 — завідуючий кафедри біохімії Української сільсько-господарської академії (Київ).

Був президентом Українського біохімічного товариства (1976—1987; від 1992 — його почесний президент). Досліджував проблеми сучасного функцiонування бiохiмiї та молекулярної бiологiї, пов’язані з регуляцiєю бiосинтезу бiлкiв, лiпiдiв та вуглеводів; структуру та властивості бiлкiв; функції та метаболічне значення реакцій трикарбонового циклу; роль вуглекислоти в анаболічних процесах у гетеротрофних організмів. Результати цих робіт лягли в основу створення нових лiкiв, що знайшли застосування у гематологічних, хiрургічних та наркологічних клiнiках, а також низки препаратів для підвищення продуктивності сільсько-господарських тварин.

Автор «Спогадів» (опублікованих у журналі «Сучасність», 2006, № 4), які охоплюють широку панораму українського життя 20 століття. 

Лев Мусійович Ягупольский (6 лютого 1922, Умань — 5 квітня 2009) — український хімік-органік, засновник наукової школи фторорганічних сполук в Україні, завідувач відділу (1965—1987) Інституту органічної хімії НАН України, доктор хімічних наук, професор, заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії України.
Народився 6 лютого 1922 року в Умані. У 1938 році вступив до Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчив 1947 році.
у 1938—1941 роках — студент;
у 1941—1942 роках — курсант Військової академії хімічного захисту (Москва);
у 1942—1943 роках — начальник хімічної служби полку на Калінінському фронті;
у 1943—1945 роках перебував у лавах Червоної Армії, учасник радянсько-німецької війни;
у 1945—1947 роках продовжив навчання в КДУ;
у 1947—1950 роках — аспірант кафедри органічної хімії хімічного факультету КДУ;
у 1951 році захистив кандидатську дисертацію «Фторпроизводные бензотиазола и фторсодержащие цианиновые красители»;
у 1951—1955 роках — молодший науковий співробвтник, 1955—1965 роках — старший науковий співробітник Інституту органічної хімії АН УРСР;
у 1966 році захистив докторську дисертацію на тему «Ароматические соединения с фторсодержащими заместителями»;
з 1967 року — професор;
у 1965—1987 роках — завідувач відділом хімії фторорганічних сполук;
у 1969—1973 роках — заступник директора ІОХ АН УРСР по науковій роботі;
з 1972 року — член редколегії «Украинского химического журнала»;
з 1980 року — член редколегії міжнародного журналу «Dyes and Pigments»;
з 1987 року — головний науковий співробітник ІОХ НАН України.

Лев Ягупольський засновник наукової школи фторорганічних сполук на Україні. Наукові праці в галузі хімії ароматичних і гетероциклічних сполук з фторовмісними угрупованнями.

Автор 10 монографій, понад 800 статей, 220 авторських свідоцтв, 40 патентів. Підготував 80 кандидатів та 11 докторів наук.

Заслужений діяч науки Української РСР (1982), Лауреат премії Ради Міністрів СРСР (1982), Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1992), Лауреат премії ім. А. І. Кіпріанова (1994).

Нагороджений орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня (1985), «За заслуги» ІІІ ступеня (2007).


Алла Григорівна Бондар (*12 травня 1921, Цибулів — †1981) — засновниця кафедри кібернетики хіміко-технологічних процесів Хіміко-технологічного факультету НТУУ «КПІ».

 Народилася 12 травня 1921 року в селі Цибулів Черкаської області. Після закінчення школи в 1938 році дівчина вступає на факультет хімічного машинобудування Київського індустріального інституту. У 
 1941 році разом з інститутом евакуюється до міста Ташкента, де стає студенткою механічного факультету Середньо-Азіатського індустріального інституту, який закінчує в наступному році без захисту дипломного проекту.

 У жовтні 1942 року Алла Бондар добровільно вступає  до лав Червоної Армії. Спочатку — вона курсант спеціальної військової школи № 3, а з березня 1943 року — у лавах діючої армії. Бойовий шлях А. Г. Бондар пройшла з опергрупою штабу партизанського руху на Західному, а потім на Третьому Білоруському фронтах. Після відвоювання Білорусії А. Г. Бондар було направлено в розпорядження Київського військового округу, а потім призначено на посаду викладача військової кафедри Київського політехнічного інституту.


 У 1946 році А. Г. Бондар знову стає студенткою  КПІ, захищає дипломний проект і в лютому 1947-го одержує диплом з відзнакою.  Далі — робота в КПІ, аспірантура, захист кандидатської дисертації (1952), 
 присвоєння звання доцента (1958). З 1958 по 1967 рік А. Г. Бондар — заступник  міністра ВССО УРСР та міністр просвіти УРСР.

 У 1967 році повертається до КПІ й очолює невеликий  колектив ентузіастів на кафедрі технології неорганічних речовин та мінеральних  добрив. Коли в січні 1974 року було організовано кафедру кібернетики хіміко-технологічних процесів, її завідувачем стала Алла Григорівна Бондар. 
 Вона зуміла згуртувати однодумців, які вчили студентів і навчалися самі. Тоді ж  було підготовлено перші курси лекцій — «Обчислювальна техніка в інженерних розрахунках» та «Математичне моделювання в хімічній технології» (останній як підручник А. Г. Бондар видала в 1973 році, а в 1974 році його удостоєно срібної медалі ВДНГ СРСР).


 Випуск молодих фахівців збагатив колектив кібернетиків новим досвідом, який був закріплений у навчально-методичних посібниках і книгах:
·        
«Планування  експерименту в хімічній технології» (А. Г. Бондар, Г. О. Статюха);·        
«Планування  експерименту при оптимізації процесів хімічної технології» (А. Г. Бондар, Г. О. Статюха, I.О.Потяженко)·        
«Обчислювальна  математика в хімії і хімічній технології» (С. В. Брановицька, Р. Б. Медведєв, Ю. Я. Фіалков).
 Особливий успіх випав на долю вже згаданого  підручника А. Г. Бондар — його було представлено на отримання нею ступеня  доктора технічних наук.
 Поступово на кафедрі під керівництвом А. Г. Бондар  складаються декілька наукових напрямків, розвиток яких привів до створення в  1976 році галузевої науково-дослідницької лабораторії «Проектування типового програмного забезпечення». Першим головним замовником робіт було Дослідно-конструкторське бюро автоматики Міністерства хімічної промисловості СРСР під керівництвом Ю. М. Лужкова. Для нього було виконано ряд найважливіших народногосподарських робіт. Їх результати відображені в монографіях «Системне проектування хіміко-технологічних комплексів» (Київ, «Техніка», 1983 р.) та «АСКТП в металургії» (Москва, «Металургія», 1987) за участю Г. О. Статюхи та Р. 
Б. Медведєва.

  Могила Алли Бондар

Міцне становище лабораторії, стійке фінансування з боку Мінхімпрому СРСР, постійні замовлення, кваліфіковане керівництво та ентузіазм виконавців давали відмінні результати. Статті в престижних журналах, виступи на конференціях, підручники та монографії, захист дисертацій заклали міцний фундамент нової в Україні наукової школи — кібернетики хіміко-технологічних процесів.


 Алла Бондар автор та співавтор понад 100 наукових робіт, підручників, монографій.
 Померла у 1981 році. Похована в Києві на Байковому кладовищі.
 Аллу Григорівну Бондар було удостоєно 12-ти  урядових нагород, серед них два ордена Трудового Червоного Прапора та десяти медалей.

Кістяківський Володимир Олександрович (1865 - 1952) - хімік, член Академії наук — української і всесоюзної, 31 рік був професором петербурзького Політехнічного інституту. 

Має особливі заслуги в організації фізико-хімічних наукових дослідів у Ленінграді.

Закінчив Санкт-Петербурзький університет, отримав ступінь магістра й доктора хімії в Московському університеті, був професором політехнічного інституту у Санкт-Петербурзі.

Короткий час працював у Києві. Член-кореспондент розряду фізичних наук (хімія) Відділення фізико-математичних наук з 6 грудня 1924 р., академік Відділення фізико-математичних наук (фізична хімія) з 12 січня 1929 р. У 1929 у Ленінграді організовував та очолював Колоїдно-електрохімічну лабораторію (ЛАКЕ). В1934 лабораторію перетворюють на Коллоїдно-електрохімічний інститут (КЕІН), який він і очолив.

Кістяківський - автор низки фундаментальних закономірностей у фізичній хімії, зокрема, в електрохімії. Виконав великі дослідження з електрохімії магнію, хрому, заліза, алюмінію та інших металів. 

Завершили конференцію для старшокласників  розповіддю про «хімію закоханості»



В заключному слові вчителя звертається увага учнів на професію хіміка, даються поради, як вияснити, хто може стати хіміком, виступає учениця із розповіддю про історію професії, знайомлять учнів із сучасними професіями, які пов’язані із хімією та готуються в Хмельницькому НУ тощо.



Хто може стати «хіміком»



Домінуючі види діяльності:



·        
хімічний
аналіз і дослідження складу речовин, продукту, напівпродукту (проміжного
з'єднання), сировини реакційної суміші;



·        
вивчення
властивостей різних речовин;



·        
прогнозування
використання речовин у народному господарстві;



·        
хімічний
синтез (одержання визначеного продукту, що володіє заданим хімічним складом і
будівлею);



·        
одержання,
виробництво різних речовин у промислових масштабах (мінеральних добрив,
інсектицидів, добавок і ін.);



·        
розробка
способів і підбор умов синтезу (температури, тиску, послідовності, кількісного
співвідношення компонентів);



·        
хімічні
дослідження: аналіз і синтез нових продуктів, іспит їхніх властивостей;



·        
створення
технологічних проектів (опис характеристик вихідних речовин, типу, числа,
габаритів, потужності і послідовності включення апаратів технологічного
ланцюжка; визначення матеріальних і енергетичних витрат; контроль за кількістю
і якістю відходів, способами їхнього збереження й утилізації);



·        
спостереження,
керування хімічним процесом (теплообмін і теплопровід, диспергирування
(здрібнювання), сепарація (поділ) - фільтрування, дистиляція і т.п.).



Якості, що забезпечують успішність виконання
професійної діяльності:



Здібності:



·        
високий
рівень концентрації і стійкості уваги (здатність протягом тривалого часу
утримувати увагу на одному чи предметі виді діяльності);



·        
уміння
аналізувати і систематизувати велику кількість інформації;



·        
здатність
займатися тривалий час кропіткою роботою;



·        
висока
поміхостійкість;



·        
уміння
сприймати і розрізняти широкий спектр кольорів і відтінків;



·        
гарна
пам'ять на символи і знаки;



·        
тонка
ручна моторика;



·        
гарний
нюх.



Особистісні якості, інтереси і схильності:



·        
організованість;



·        
акуратність;



·        
чіткість,
зібраність;



·        
завзятість;



·        
самоконтроль;



·        
допитливість;



·        
посидючість,
терплячість.



Якості, що перешкоджають ефективності професійної
діяльності:



·        
неакуратність;



·        
неохайність;



·        
неуважність;



·        
неорганізованість;



·        
відсутність
схильності до дослідницької діяльності;



·        
дальтонізм.



Області застосування професійних знань:



·        
галузеві
й академічні науково-дослідні інститути;



·        
хімічні
підприємства і комбінати (по виробництву пластмас, синтетичних волокон і
тканин, добрив і т.д.);



·        
освітні
установи (школи, технікуми, інститути, університети);



·        
підприємства
целюлозно-паперової промисловості;



·        
гірничо-збагачувальні
комбінати;



·        
медичні
установи (фармацевтична промисловість);



·        
центральні
заводські лабораторії і контрольні станції;



·        
підприємства
харчової промисловості;



·        
парфумерна
промисловість.



Історія професії



Слово "хімія" уперше зустрічається в 336
році в книзі римського астронома Юлія Матерна Фирмика. Найбільш ймовірною
версією походження цього слова є та, котра зв'язує слово "хімія" із
древньою назвою Єгипту - Kham. Єгипетські жриці уміли виплавляти і перевіряти
на чистоту такі метали, як золото, срібло, свинець, готувати з них сплави,
знали рецепти готування лік, барвників, косметичних препаратів.



За 3 тисячі років до н.е. люди навчилися
виплавляти з руд мідь і робити її сплав з оловом - бронзу, і це ознаменувало
перехід людини з кам'яного в бронзове століття. Близько 1500 років до н.е.
людство відкрило секрет виплавки заліза і перейшло в залізний вік. Поступово
люди навчилися обпалювати кераміку, офарблювати тканини, дубити шкіри, варити
пиво і сбражувати виноградний сік. У наступний час, аж до XVII століття хімія
розвивався як таємна наука, головною метою якої стало перетворення
неблагородних металів у золото за допомогою магічного філософського каменю.



Основоположником хімії як науки можна вважати
англійського хіміка Роберта Бойля. Його ім'ям названий найбільший газовий закон
- закон Бойля-Мариотта. Великий російський вчений М. В. Ломоносов стояв у
джерел корпускулярної (атомістичної) хімії.



На початку XIX століття хімія стало самостійною
наукою. Тоді ж хімія розділилася на неорганічну й органічну. Як самостійна
дисципліна склалася аналітична хімія.



За цією наукою, без перебільшення, майбутні
відкриття і досягнення людства.



 

Пошук
Архів записів
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Copyright MyCorp © 2016

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz